Релігія була й залишається сьогодні важливим чинником у розвитку будь-якої цивілізації. Її місце в житті того чи іншого соціуму визначається різними обставинами: рівнем розвитку суспільства, суспільної свідомості, культури, традиціями. Релігійний чинник відігравав важливу роль і в розвитку першої ранньофеодальної держави східних слов’ян – Київської Русі, причому – як в політичному її становленні, так і в духовній сфері життя.
Етап утвердження християнства на території Давньоруської держави вимагав вагомих чинників для його поширення на усе ширші верстви населення та нові території.
Як відомо, територія Волинської землі увійшла до складу Київської Русі ще в Х ст. завдяки походам київського князя Володимира, організованим ним на Червенські землі у 981 р. Невдовзі, від 988 р. відбувається хрещення киян, а з часом князь Володимир поширює християнство й на інші землі, залежні від Києва.
Процес поширення християнства на землях Давньоруської держави розтягнувся в часі на довгі роки. Його утвердженню мало сприяти культове будівництво, адже будівля Храму Божого – це своєрідна модель бачення вірянами всесвіту, навколо якого має вирувати життя. Однак щоб його збудувати і оздобити потрібні були чималі матеріальні ресурси, а також знавці своєї справи – умілі майстри, будівельники, іконописці. Такі можливості з’явилися тоді, коли сформувалося Волинське князівство, найбільший розквіт якого припав на ХІІ – ХІV ст. Наявність культових споруд на його територіях мала стверджувати потуги цієї адміністративної території до самостійного життя.